Художнє слово – дієвий педагогічний засіб, який характеризується універсальністю застосування. Звісно, щоб вдало його використовувати, бажано, щоб дорослий знав його напам’ять, був емоційним, зберігав зоровий контакт з дитиною.
Пропонована добірка художнього слова не є повною. Вона тільки допоможе зорієнтуватися, що ж можна прочитати дітям. Якщо Ви не знайшли вдалого вірша – подивіться у папки інших вікових періодів. Сподіваємось, що Ви будете використовувати художнє слово у спілкуванні з дітьми. А якщо самі знайдете цікаві вірші – надсилайте на адресу сайту і ми поповнимо запропоновану колекцію!
Культурно-гігієнічні навички
Розболілись в зайця зуби
З болю в зайця спухли губи.
Ох, яке у зайця лихо!
Ходить журиться зайчиха,
Зайця кутає у хустку,
Подає йому капустку,
Моркву з перцем, баклажани,
Все найкраще із баштана,
Відгортає заєць страви,
Сів, зітхаючи, на лаві.
До аптеки мчить зайчиха,
Срібні гроші губить з лиха.
У аптеці дятел бурий
Готував комусь мікстуру,
А зайчиха в плач з порога.
– Дятел, дятле, допомогу!
Біля хати на стежині
Стогне заєць у хустині.
Дятел зайця утішає,
Зайцю рота розкриває
І здіймає зразу крик:
– Ви відсталий чоловік!
Ви лінивий нечепура,
Ви цураєтесь культури,
І загинуть зуби ваші,
Не з’їсте тоді і каші,
Не кажу вже про капусту.
– Чим я, дятле, провинився?
З жаху заєць затрусився,
Сів на призьбу, гірко плаче.
– Ти не чистиш зуби, зайче.
Каже зайцю дятел строго:
А твої погані зуби
Доведуть тебе до згуби.
Ось тобі шалфей пахучий –
Від шалфею стане лучче.
Ну, а потім думать треба.
А тепер піду від тебе,
Бо й дивитися не хочу
На запухлий ніс і очі.
Ліки зайцю пособили,
Знову ходить заєць в силі,
Знову бігає по рясту,
Закупив в аптеці пасту,
Щіточки і порошок
І для себе, й для діток.
І щоранку до сніданку
Із дітками-малюками
Чистить зуби коло дуба –
Й не болять у зайця зуби.
|
Я – Великий умивальник,
Славнозвісний Мийдодир,
Умивальників начальник
І мочалок командир.
Треба, треба умиватись,
Умиватись треба нам!
Ти, бруднуля, замазуля!
Стид і сором!
Стид і сором!
Хай славиться мило пашисте,
Рушник хай славиться чистий,
Хвала порошкові зубному
І гребінцеві густому!
Давайте ж митись, купатись,
Пірнать, хлюпотать, полоскатись,
У ночвах, у мисці, у ванні,
В струмку, у ставку, в океані,
І в річці, і в бані,
Старі й молоді, –
Слава довічна воді! |
Бублик і паляниця
Бублик житний паляниці
Говорив хвастливо:
– Ти засмагла, чорнолиця –
Зовсім не вродлива.
Я ж біленький, солоденький,
Вигнутий красиво,
У малечі викликаю
Посмішку щасливу.
І сказала хвастунові
Паляниця свіжа:
– Ти – для діток подарунок,
Я – буденна їжа.
Я до кожної родини
Йде щодня до хати.
Ти, як гість, у дім приходиш –
Я ж – як рідна мати.
(П.Воронько) |
Хвостики
Хвостик хвостику привітно
Трі-по-тів,
А від нього інший хвостик
Дрі-бо-тів,
А Лізятко їх до купи
Гре-бін-цем,
У кісочку посплітало –
Та й усе!
(І.Андрусяк) |
Культура діяльності
Рідна земля
Скільки погляду стане –
Пущі, села, поля…
Ось вона
Перед нами –
Наша ненька-земля.
Я свою Батьківщину
Усім серцем люблю.
Хто ж не любить єдину
Рідну матір свою?
(П.Бровка) |
Бараболин рід
У картоплі-бараболі
Діти виросли у полі.
Як пішли ми їх збирати,
Наносили два кагати.
Стільки діток там було,
Що в село
Ледь-ледь везло
Сто машин і сто підвід
Отакий в картоплі рід.
(П.Воронько) |
Човен зробив я,
Потім – весло...
Так починалось
Моє ремесло.
Його здобувають
У праці завжди.
А потім помалу
Я дім спорудив.
Та налетіла
Неждано біда –
Дім на світанку
Змила вода.
Човен розбила,
Весло занесла,
Лиш не добралася
До ремесла.
Лишилось зі мною
Моє ремесло.
Човен зробив я
Потім весло.
Поклав на галяви
В покоси траву.
Дім спорудив
І у ньому живу.
Живу і лелію
Своє ремесло.
А ви не стругали,
Хлоп’ята, весло?
Можна без човна
Прожить, без весла.
Та кепсько мужчині
Без ремесла.
(М.Палагута) |
Помагай
Через поле, через гай
Ходить хлопчик Помагай.
Бачить хлопчик: садять сад, –
Він поміг кінчити ряд.
Вмить приніс відро води
І полив аж два ряди.
Рій із пасіки пішов,
Помагай роя знайшов.
Обходивши луг і ліс,
Він в село його приніс.
За селом копали став, –
Помагай візок дістав.
Цілий день возив пісок,
Аж вищав його візок.
Помагая у труді
Знають літні й молоді,
Ковалі й мулярі –
Всі відомі трударі.
Ось і ти часу не гай
Будь, як хлопчик Помагай!
(П.Воронько) |
Облітав журавель
Облітав журавель
Сто морів, сто земель,
Облітав, обходив,
Ноги, крила натрудив.
Ми спитали журавля:
– Де найкращая земля? –
Журавель відповідає:
– Краще рідної – немає!
(П.Воронько) |
Хлібороби
Честь і слава хліборобам,
Що живуть в моїм селі!
Хлібороби хліб нам роблять,
Знайте ви про це, малі.
В пору літню, в час осінній,
Навесні – в гарячий час
Косять, жнуть вони і сіють,
Лан оруть – у котрий раз!
Хлібороб в колгоспнім полі
Нам вирощує врожай.
Пшениці шумлять на волі,
Де початок їм, де край?
А їсте ви паляницю,
Калачі смачні їсте, –
Не забудьте уклониться
Хліборобові за те!
(М.Познанська) |
Про книжку
Книжка скаржилася Мар’яні:
– Я у тебе не в пошані.
Звідкіля це на мені
Плями сині та масні?
Подивися, от сторінка:
Намальована хатинка,
Під хатиною – маля,
І написано: «Це я».
А за дві сторінки далі –
Різні звірі небувалі:
Сині, жовті та рябі,
Що й не снилися тобі.
Люди скажуть: – Ой, чия ти?!
Як тебе тепер читати?
Скільки ми читали книг,
А не бачили таких!
(М.Пригара) |
Що за дім і хто житиме у нім?
Цілий ранок, цілий ранок
Тягне стружку мій рубанок:
З дідусем ми цілий день
Дім будуєм для людей,
Дім на тисячу людей!
Дім без вікон, без дверей!
Тільки є у домі вічко,
Вічко зовсім невеличке,
Є з вощиною і рами –
Пахнуть цвітом і медами.
Ми ладнаєм дах на дім,
А хто житиме у нім?
(М.Стельмах) |
Де найкраще місце на землі
Де зелені хмари яворів
Заступили неба синій став,
На стежині сонце я зустрів,
Привітав його і запитав:
– Всі народи бачиш ти з висот,
Всі долини і гірські шпилі.
Де ж найбільший на землі народ?
Де найкраще місце на землі?
Сонце посміхнулося здаля:
– Правда, все я бачу з висоти,
Всі народи рівні. А земля
Там найкраща, де вродився ти!
(Д.Павличко) |
Культура спілкування
Своїй мамі
Спи, моя мамо, спи, моя мила,
Постіль тобі я сама постелила:
Знаю, прийшла ти з роботи в утому,
Хочу, щоб тихо було в нашім домі,
Навіть Мурку не дозволю мурчати, –
Хай він іде собі з хати.
Спи, моя мамо! Нехай тобі сниться
В нашому полі висока пшениця.
А за пшеницею, там, у долині,
Льон розцвітає, мов оченьки сині,
Полем веселим ідеш ти у ланку...
Спи, моя мамо, до ранку!
Ти будеш спати, а я за годину
Кінчу тобі вишивати хустину:
Вишию вишеньки спілі,
Схожі на ті, що на гіллі,
А поміж вишеньок – сливи...
Спи, моя мамо, щасливо.
Заполоч в мене шовкова, барвиста,
Вишию ще на хустиночці листя
Рути зеленої, м’яти,
Що в квітнику біля хати.
Зробиться в мене хустинка
Гарна, немовби картинка!
Завтра, як прийде світання до хати,
Будем, матусю, тебе ми вітати:
Вдвох привітаємо з татом
З Восьмого березня святом!
Дам я тобі в ту хвилину
Вишиту шовком хустину.
(М.Познанська)
|
Мати і діти
Хто вас, дітки, міцно любить,
Хто ніжненько так голубить
І клопочеться всякчас
Уночі і вдень про вас?
Мама дорогенька!
Хто для вас пісні співає,
Хто в колисці забавляє,
Гарні вам дає ляльки
І розказує казки?
Мама золотенька!
А тоді, мої кохані,
Коли ви і неслухняні,
Пустотливі і ледачі,
Хто над вами гірко плаче?
Матінка рідненька.
(О.Майков) |
Секрет по секрету
Я вмію держать
За зубами язик,
А от мій товариш
До цього не звик.
Секрет він почує від мене –
І зразу ж секрет у Семена.
Семен по секрету
Розкаже рідні,
І мій же секрет
По секрету – мені. |
Найкращий дарунок
На мамине свято,
На мамине свято
Хороших дарунків
Для мами багато.
Найперший од тата –
Шовкова кофтина.
Од старшого брата –
Барвиста хустина.
Од діда – картина,
Велика, у рамі.
Та мій, мій найбільше
Сподобався мамі.
Погляньте, який:
На вікні, на осонні, –
Альпійські фіалки
Цвітуть у вазоні.
На мамине свято,
На мамине свято
Я в гості весну
Запросив у кімнату!
(Т.Коломієць) |
Подарунок мамі
З Восьмим березня, мамо, із святом!
З любим святом весни і пісень!
Ми для тебе сьогодні із татом
Подарунок шукаєм весь день.
І ніяк ми не знайдем нічого,
І не можемо вибрать – який?
Ти ж бо гідна дарунка такого,
Що лиш в казці бува золотій!
Ми купили вже квітів багато
І шкатулку з намистом рясним…
Та усе нам здається із татом –
Не таким, не таким, не таким.
Мама й каже: – Я знаю, я знаю,
Що було вам не легко... А втім,
Я від вас подарунок вже маю
І цілком задоволена ним.
Ні, його не купити за гроші,
Не підлеглий він жодній ціні...
Що такі ви у мене хороші –
Це найкращий дарунок мені!
(В.Бичко) |
Мамині руки
Мамині руки – щедрі, робочі –
Втоми не знають з ранку до ночі.
Вранці, коли ще усі спочивають,
Сонце, напевно, вони піднімають.
Мамині руки – ніжні і милі –
Воду ранкову з криниці носили.
Діти плескались, діти вмивались,
Сонцю і матері щиро всміхались.
Їх теплотою щоранку зігріті,
Йдуть в дитсадочок усміхнені діти.
Мамині руки – добрі, ласкаві –
Всюди в пошані, всюди у славі.
І на заводі біля верстата,
В полі, у школі – всюди їх знати.
Мамині руки все вміють робити
Як же нам руки ці не любити?
(В.Грінчак) |
Свою бабусю знаю я з давніх пір,
Її обличчя любе, її ласкавий зір,
Замислиться бабуся, зажмуриться на мить,
І знов, дивись, сміється, ласкаво гомонить.
Та над усе найбільше сподобались мені
Її ласкаві руки, умілі та міцні.
Оцій руці хорошій робота неважка,
Бо в’яже, варить, пише бабусина рука.
Буває, щось пошиє, ви скажете: краса!
Вона робить уміє – ну просто чудеса!
І я в бабусі руки цілую залюбки,
Вони немов співають, розказують казки.
Я слухаю бабусю, я весь, мов у ві сні.
Розумні, ніжні руки, умілі та міцні.
(М.Риленков) |
Бабуся Якилина
У Березневе свято
Я рано-рано встала,
Малюночок весняний
Гарненько змалювала:
Вербички волохаті,
Над ними – небо ясне,
І сонечко у небі
Горить-горить, не гасне…
Піду я в крайню хату
До баби Якилини.
Ані дітей у неї,
Ані рідні-родини.
Вона стара і квола,
Самотня й сумовита:
В війну її синочка
Під Києвом убито.
За нашу Батьківщину
Наклав він головою…
Бабусю я розважу,
Погомоню з старою.
Віддам їй сонце, небо,
Вербички волохаті:
Нехай весна засяє
В її самотній хаті!
(Л.Компанієць) |
Жахливі слова
Дівчинка гарненька,
Хлопчик чепурненький
Посварились у дворі,
Щось не поділили в грі:
– Ти – дурна!
– Ти – дурень сам!
– Ну, тобі я зараз дам!..
Так кричали діти,
Що здійнявся вітер,
Сонечко злякалося,
В хмару заховалося,
І пожовкла вся трава,
Бо отруйні ті слова.
Геть побігло літо,
На малят сердите.
Листя враз попадало.
Випав сніг. Зима настала.
Є слова жахливі,
Є слова лайливі.
Не повинні діти
Слів тих говорити!
(Т.Лисенко) |
Я матусю дожидаю
Поглядаю, поглядаю
У вікно частенько,
Дожидаю, дожидаю
Із роботи неньку.
І на кухні, і в світлиці
Підмела, прибрала,
І водиці із криниці
Два відра набрала.
І посуду перемила –
Буде рада ненька.
Прийде, скаже:
– Ти стомилась,
Відпочинь, рідненька!
(О.Пархоменко) |
Мати
Хто тебе так щиро любить,
І вбирає, і голубить,
І кладе у ліжко спати?
Мати.
Хто стеріг тебе від злого,
Відмовляв собі усього,
Щоб тобі віддати?
Мати.
Хто тебе узяв за руку
І до школи на науку
Вів, щоб розуму навчати?
Мати.
(М.Підігрянка) |
Роззява
Вранці йшла маленька Зіна
Хліб купити в магазині,
По дорозі ґав ловила,
Поки гроші загубила.
Йшла в обід маленька Зіна,
Хліб несла із магазину.
Поки пленталась-гуляла,
Та хлібина десь пропала…
Йшла під вечір знову Зіна
Хліб купити в магазині,
Десь на когось задивилась –
Магазини зачинились.
Будь-яка найлегша справа –
То проблема для роззяви. |
Брехунець
Був би хлопчик молодець
Якби був не брехунець:
Його в школі посварили –
Він сказав, що похвалили.
Поламав шкільну лінійку,
А звалив це на Андрійка.
З’їв варення повну банку –
Звинуватив в тім Оксанку.
Всіх він дурить прямо в очі,
Гратись з ним ніхто не хоче. |
Годі сердитись! Давай
Покладемо сварці край.
Бачиш – іграшки сумують,
Навіть фарби не малюють…
Помирімось швиденько,
Буде знову веселенько. |
|
|